який зачіпає особистість

1) особистий; персональний, власний

2) що стосується особи

3) характерний для певної особи

4) грам. особовий

* * *

1) особистий, персональний

2) який зачіпає особистість

3) характерний для даної особи

4) гpaм. особовий

1) особистий, персональний

2) який зачіпає особистість

3) характерний для даної особи

4) гpaм. особовий

1. n

1) анат. кишка; травний канал

2) pl нутрощі, кишки

3) пузо, черево

4) струна (з кишок тварин)

5) plрозм. зміст, суть; істотна частина (чогось)

6) pl розм. мужність; витримка; сила волі; характер

7) амер. нахабство; зухвалість

8) вузький прохід; вузька протока; канал

9) ущелина

10) (the G.) вигин ріки (що позначають під час спортивних змагань в Оксфорді та Кембриджі)

11) pl розм. ненажерлива товста людина

12) мед. кетгут

2. v

1) патрати, потрошити (рибу, дичину тощо)

2) спустошувати; грабувати

3) засвоювати зміст (суть), побіжно переглядаючи (книжку)

4) груб. жадібно їсти, жерти

5) гірн. розробляти тільки багаті частини родовища

* * *

1) aнaт. кишка; травний канал

2) pl; cл. кишки, нутрощі; черево, пузо

3) струна або волосінь ( з кишок тварин або фіброїна шовкопряда); мeд. кетгут

4) pl зміст; суть; істотна частина ( чого-небудь)

5) pl мужність; витримка; сила волі, характер

6) вузький прохід або протока; канал; ущелина; ( the Gut) вигин ріки ( який відмічається під час спортивних змагань в Оксфорді е Кембриджі)

1) нутряний, інстинктивний

2) життєво важливий, насущний; який зачіпає особисті інтереси

1) потрошити (рибу, дичину)

2) спустошувати; грабувати

3) засвоювати суть, зміст під час швидкого перегляду

4) жapг. жадібно їсти

5) гipн. розробляти лише багаті частини родовища

1) aнaт. кишка; травний канал

2) pl; cл. кишки, нутрощі; черево, пузо

3) струна або волосінь ( з кишок тварин або фіброїна шовкопряда); мeд. кетгут

4) pl зміст; суть; істотна частина ( чого-небудь)

5) pl мужність; витримка; сила волі, характер

6) вузький прохід або протока; канал; ущелина; ( the Gut) вигин ріки ( який відмічається під час спортивних змагань в Оксфорді е Кембриджі)

1) нутряний, інстинктивний

2) життєво важливий, насущний; який зачіпає особисті інтереси

1) потрошити (рибу, дичину)

2) спустошувати; грабувати

3) засвоювати суть, зміст під час швидкого перегляду

4) жapг. жадібно їсти

5) гipн. розробляти лише багаті частини родовища

МОРАЛЬНИЙ ВИБІР - акт волевизначення суб'єкта на основі надання переваги певній системі морально-значущих цінностей; самостійно прийняте моральне рішення, яке знаходить реалізацію в цілісній лінії поведінки або в окремих вчинках. М.в. може стосуватися як морального змісту конкретних засобів досягнення певної загальної мети, так і самої цієї мети; як інструментальних цінностей, так і самоцінностей, що визначають граничні перспективи людської діяльності. Будь-який практичний вибір може отримувати моральне значення тією мірою, якою він зачіпає інтереси інших людей або загальні принципи життєставлення даної особистості. Зрештою, оскільки вибір конкретних шляхів дії і способів життєдіяльності неминуче постає у певному аспекті самоформування людини як морального суб'єкта, проблематика М.в. є невід'ємною від практичного ставлення до світу загалом. Необхідними передумовами М.в. є: а) наявність альтернативних варіантів вибору; при цьому важливою є не лише їх множинність, а й реальна присутність у людському досвіді. Якщо творча інтенція орієнтує на долання меж наявної ситуації і прорив до нових обріїв буття, то М.в., навпаки, вимагає адекватного входження в ситуацію і визначення у ній своєї позиції; йому притаманний пафос причетності; б) свобода суб'єкта, що обирає, стосовно конкретних предметів вибору, а також підстав, які цей вибір безпосередньо обумовлюють. В даному розумінні сама можливість М.в. на будьякому рівні засвідчує основоположну свободу волі людини, а отже, її здатність і покликаність до вибору самої себе, що і є граничною екзистенційною формою М.в. Проаналізований К'єркегором, а згодом Сартром та іншими філософами-екзистенціалістами "вибір себе" поєднує утвердження особистісної унікальності з визнанням цілісної відповідальності "Я" за всю повноту присутності у світі, всю сукупність стосунків і дій, які можуть бути інтерпретовані як конкретні вияви М.в. У сучасній комунікативній філософії та етиці гостро стоїть проблема поєднання М.в. з дискурсом стосовно його принципових засад. Іще Аристотель, вказуючи на те, що в практичній галузі все може бути "і так і інакше", виводив звідси потребу в особливій чесноті практичної розсудливості, яка й визначає правильні рішення людини. У філософсько-етичній думці XIX - XX ст. волюнтаристська складова вибору тривалий час домінувала над раціонально-комунікативним осмисленням останнього (див. децизіонізм). Проте сама множинність несумісних ціннісних засад, взірців поведінки, способів аргументації, одночасно представлених у досвіді і свідомості сучасної людини, динамічна зміна нетрадиційних ситуацій, у яких належить приймати відповідальні рішення, - все це апелює не лише до вольової здатності М.в., але й, передусім, до його раціонально-дискурсивної культури,закоріненої у практиці спілкування, у сумлінні й розсудливості представників конкретних людських спільнот.

АВТОНОМІЯ і ГЕТЕРОНОМІЯ ( від грецьк. αυτονομία - незалежність; ετεροζ - інший) - у найзагальнішому значенні словом "автономія" позначають наявну міру незалежності будь-якого явища від зовнішньої причинної зумовленості. Терміном "гетерономія" позначають, зовнішню зумовленість чого-небудь у будь-якому сущому. Будь-яке суще має деяку основу ("суть") своєї якісної визначеності, але ця основа або суть (внутрішнє, глибинне в явищі) може існувати тільки завдяки оточенню, яке обмежує і тим визначає кордони сущого. Проте оточення не тільки обмежує будь-яке суще в його бутті, а вплітає це суще в систему взаємодій та взаємозв'язків. У природничих науках основну увагу звертають на найважливіші умови, від яких залежить буття даного сущого; але при цьому виходять з припущення, що всі інші види взаємозв'язків у Всесвіті залишаються незмінними. Цей взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх причин (внутрішнього в явищі і його оточенні) властивий для всього, що існує, тому А. і Г. можна вважати категоріями онтології. Тема успадкування і мінливості (пристосування організмів до середовища) - одна з важливих тем в еволюційній біології. Кожний людський соціум володіє більшою мірою автономії, ніж будь-який біологічний. Ступінь цієї автономії визначається незалежністю, по-перше, від природного оточення, і, по-друге, від того, наскільки культура даного соціуму не підпорядкована впливові інших соціумів. У другому випадку термін "автономія" стає синонімом вислову "самобутність культурна". Можна, отже, говорити про ту чи іншу міру автономії (самобутності) етносів, націй, цивілізацій. Поняття А. і Г. застосовується також щодо окремої людини. Історичні дані свідчать, що в первісних (архаїчних) культурах переважали колективні цінності над цінністю особистої А. Поцінування А. (суверенності) особистості є передусім явищем модерного часу, яке здобуло особливо широке визнання в Зх. Європі у зв'язку з процесом демократизації. Цьому сприяло поширення філософських ідей, що перемістили в центр уваги проблему співвідношення свободи волі та зовнішньої зумовленості (детермінованості) свідомості та поведінки людини. До філософських течій XX ст., які визнають здатність людини бути суверенною особистістю і наголошують на цінності особистої А., належать: персоналізм, екзистенціалізм і ті напрями філософії людини, що закорінені в релігії протестантизму. Гетерономні тенденції виявляють позитивістські та еволюціоністські концепції; марксистське розуміння природи людини має виразний гетерономний характер. Поряд з позитивними елементами особистої А. модерне суспільство породило і певні негативні різновиди А. і Г. Індивідуалізм набув ознак "хибного індивідуалізму", коли егоцентрична етика, цілераціональність та абсолютизація технократичних підходів призвели до "атомізації суспільства" - появи індивідів, не пов'язаних між собою ніякими духовними взаєминами. До того ж, продукти діяльності людей виходять з-під їхнього контролю і, набувши автономного існування, перетворюють людей на свої власні засоби. Атомізоване суспільство породило також особливе суспільне утворення - "масу", специфіка психічних та поведінкових особливостей якої полягає в легкій навіюваності, піддатливості щодо зовнішніх впливів - з боку засобів масової інформації, ідеологій та харизматичних лідерів. Залежно від обґрунтування А. і Г. в етиці всі етичні концепції поділяють на дві групи - автономну та гетерономну етику. Найбільш виважену концепцію автономної етики у новочасній філософії обґрунтував Кант. Зароджена в надрах філософії Канта проблема інтерсуб'єктивності знайшла подальше осмислення у XX ст. - в комунікативній філософії (Апель, Габермас). Поняття А. відіграє також важливу роль у різних галузях прикладної етики - біоетиці, медичній етиці, екологічній етиці та ін. Одним із найважливіших тут є питання про межі особистої та колективної автономії. Напр., в медичній етиці проблема А. постає у випадку права людини розпоряджатися власним життям: загальновідомі дискусії етичного та правового характеру щодо самогубства, евтаназії, клонування, зміни людиною власної статі та ін. Складність проблеми в кожному з таких випадків полягає в тому, що розширення права особи вирішувати щось на власний розсуд часто зачіпає права інших осіб або ж тягне за собою негативні соціальні наслідки (хай навіть у майбутньому). Що стосується автономії культурних спільнот - таких, як етнічні спільноти та нації, то тут важливим є питання збереження та захисту культурної самобутності етносів та націй від дії руйнівних чинників гетерономного походження. Це одна із найважливіших проблем етики міжнародних та міжетнічних стосунків.